У дослідженні визначено концептуальні засади розвитку інституалізаційних процесів УПЦ КП у контексті утвердження україноцентричності та перспектив набуття автокефального статусу у Вселенському православ’ї. Виокремлено проблему юрисдикційного домінування Московського патріархату в Україні, який не зміг адаптуватися до нових викликів, породжених деструкцією СРСР, пропонуючи ілюзію автокефалії у вигляді широкої автономії УПЦ у структурі Московського патріархату. Встановлено причинно-наслідковий зв’язок об’єднання частини УПЦ (МП) з УАПЦ й заснування УПЦ КП у 1992 р. Інституалізація УПЦ КП як процес переходу від самоврядних автокефальних парафій до створення організованих структур з чіткою ієрархією влади, регламентацією діяльності у правовому полі держави відбувалася в кілька етапів. Запропоновано авторську періодизацію інституалізації УПЦ КП, що включає формування парафіяльної мережі, діяльність монастирів і чернецтва, становлення системи духовної освіти та канонічно-юрисдикційну незалежність Української Православної Церкви. Ключові слова: інституалізація, УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ, УПЦ (МП), УГКЦ, Вселенський патріархат, парафіяльна мережа, монастир, духовна освіта.