|
Вітяк, Ю. М. Взаємодія тексту і паратексту у перекладі (на матеріалі зібрання творів «Сильмариліон» Дж. Р. Р. Толкіна) [Текст] / Ю. М. Вітяк // Studia Methodologica. – 2025. – Вип. 59. – С. 26–37. – Бібліогр. наприкінці ст.
Статтю присвячено співдії тексту і паратекстових репрезентацій англійсько- мовного видання «The Silmarillion» Дж.Р.Р. Толкіна та його українськомовного перекладу. У науковій розвідці побіжно розглянуто питання термінології пара- текстового спрямування: розрізнено поняття «перітекст» та «епітекст»; потлума- чено терміносполуку «паратекстова форма» і проартикульовано її відмінність із так званими «невидимими формами» у перспективі К. Джексона. У матеріалах чільне місце відведено темпоральному характеру паратексту, зокрема увагу приділено нашаруванню позатекстових форм, яке прослідкову- ється із перевиданнями охарактеризованої добірки творів. Перекладознавча студія репрезентує відмінності між «Вступним словом» до видання 1977 року та «Передмовою до другого видання» 1999 року, що створені упорядником Крістофером Толкіном. Засвідчено зв’язок паратекстових матеріа- лів, що поліграфічно перебувають у препозиції щодо тексту, із тими, що розмі- щені в постпозиції. Серед іншого, розглянуто роль епістолярію як інформаційного джерела, що сприяє поглибленню знань про книгу та наміри автора створення книги, які мають компенсаційний характер, а тому націлені на своєрідне заповнення фольклорних прогалин у літературній традиції Англії. Услід за письменником виділено лінгвіс- тичні особливості зібрання творів. Під час аналізу листа Дж. Р.Р. Толкіна до того- часного редактора видавництва «Коллінз» М. Волдмена 1951 року наголошено на мінливому статусі листа як такого, що може належати до епітексту чи перітексту. Виняткове місце у статті відведено післятекстовим маніфестаціям паратексту, а саме приміткам щодо вимови приголосних та голосних (які є непересічною формою у виданнях) і покажчикам власних назв. Під час аналізу додатків, відтво- рених у перекладі, виявлено сліди втручань, що додатково не прокоментовано. Такі інтервенції потрактовано як адаптаційно зумовлені. На рівні з тим завважено відмінності в представленні низки діакритичних знаків, що виступають декора- тивними та стильовими виразниками, у виданні мови-джерела та цільовій мові. Здійснено короткий аналіз гліфів із лінгво-історичної позиції.
|