Мерцішор – традиційне свято, характерне для Румунії, Республіки Молдови й інших країн Балканського півострова, яке святкується 1 березня і є одним із важливих елементів культурної ідентичності цих народів. У статті розглядаються різні аспекти мерцішора, починаючи з його історії та етимології. З’ясовано, що мерцішор має глибокі історичні корені, пов’язані з римськими доісторичними віруваннями й аграрними практиками вищезгаданих народів. Це свято знаменує початок весни, відродження природи та пов’язане з носін- ням мерцішорів. Вони створюються й носяться згідно з низкою ритуалів. Мерці- шор – шнурок, сплетений із двох кручених ниток білого та червоного кольорів. Виявлено, що до XIX століття для виготовлення мерцішорів використовувалися й інші кольори: чорний, синій, жовтий, зелений тощо. Встановлено, що кольо- рова гама мерцішора мала кілька варіантів навіть у межах однієї етнічної спіль- ноти. Нині мерцішор виготовляють майже суто із червоних і білих ниток, з вико- ристанням різних технік і матеріалів і збереженням давніх мотивів, які колись мали міфічно-магічний заряд і були поширені в народному мистецтві. Червоний колір символізує жіноче начало, а білий – чоловіче. Скручені червоно-білі нитки мерцішора символізують єдність протилежностей. Ця прикраса служить своєрід- ним амулетом, оберегом для тих, хто його носить; захищає свого носія від зуро- чення, злих сил, хвороб, приносить йому здоров’я та щастя. Мерцішори носять усі, незалежно від віку, але особливо їх носить молодь. Традиційно люди носили мерцішор на шиї, зап’ястях, на безіменному пальці, на талії, на нозі, заплете- ним у волосся. Після Другої світової війни мерцішор прикріплюють до одягу й носять на грудях, в області серця. Зараз уважається, що мерцішор утратив деякі ритуальні функції, не так сильно захищає тіло людини через нові тенденції його носіння. Згідно з народними традиціями, мерцішор прикріплювали і домашній худобі, вішали на двері, вікна, знаряддя праці. У роботі також висвітлюються ритуали прощання з оберегом, інші звичаї, пов’я- зані з 1 березня, які практикують балканські народи: очисні обряди (прибирання будинків і господарства); молитви Богу, щоб уродила нива тощо. З’ясовано, що традиції мерцішора в народів Балканського півострова мають регіональні осо- бливості. Встановлено, що, незважаючи на глобалізацію та вплив зовнішніх куль- тур, мерцішор зберігає свою популярність і нині. Це свідчить про те, що навіть в умовах сучасного світу традиції можуть адаптуватися до нових реалій, відігра- вати важливу роль у культурному житті громад. Ця культурна традиція внесена до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що є доказом того, що народи Балкан цінують цю спадщину, ідентифікують себе з нею та передають її моло- дому поколінню.