Інтертекстуальний дискурс художньої творчості Степана Сапеляка структуро- ваний на перетині різнорідних за своєю природою та сутністю прецедентних тек- стів: біблійних, фольклорних, літературних, історичних, мемуарних. Ці тексти по-різному виявляють себе і в окремому його вірші, і в доробку загалом. Рецеп- ція та трансформація «чужого» тексту як атрибутивна ознака творчого самовира- ження поета передбачає інтерпретацію в методологічній парадигмі інтертексту- альності. Означена оптика аналізу його лірики поки перебуває на початковому етапі, що й зумовлює її актуальність. Метою статті передбачено обґрунтування ідейно-естетичної та стилістичної доцільності використання поетом інтертексту- альних компонентів на різних структурних рівнях авторського тексту. З ураху- ванням теоретичних напрацювань в означеній царині українських і зарубіжних літературознавців з’ясовуємо найпримітніші способи комунікації поета з іншими текстами, виявляємо в його ліричному наративі ключові моделі інтертекстуаль- ності, досліджуємо їхню контекстуальну семантику. У результаті здійсненого аналізу репрезентативної вибірки віршів підтверджено вихідне припущення щодо інтертекстуальності як іманентної ознаки ідіостилю С. Сапеляка. З-поміж інтертекстуальних маркерів його поезії як найбільш функціональні виокремлено такі форми паратексту: епіграф, заголовок, присвяту. У їх доборі поет послуго- вується літературними (Г. Сковорода, Т. Шевченко, Є. Плужник, Є. Маланюк, О. Довженко, І. Світличний, В. Стус) та мемуарними (щоденники, листи) джере- лами. Він наділяє їх додатковими можливостями проникнення у сферу авторської суб’єктивності, збагачує уявлення про синергію художнього світу. Доведено, що інтертекстуальні «включення» розмикають характерну для тюремного жанру герметичність, виводять реципієнта й інтерпретатора на явні/приховані смисли тексту, конденсують грані світоглядно-естетичної концепції поета, долучають фактологічні штрихи до його біографії та психологічного портрета. Взаємодія з іншими текстами в поезії С. Сапеляка багатовимірна та свідомо акцентована. Вона сприяє декодуванню творчого задуму автора та глибшому прочитанню його доробку, отже, відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості.