У монографії досліджений процес становлення і розвитку української мемуарної традиції ХІІ ст. – першої третини ХХ ст. Мемуари репрезентовані й проаналізовані як історико-культурний феномен та важливий комунікативний ресурс з властивими йому характерними рисами історико-біографічного джерела. Особлива увага приділена унікальним властивостям мемуарного наративу, який упродовж століть був одним із ключових націоцентричних складників і водночас важелів національної історії. Передусім проаналізовані потенційні можливості мемуарів, здатних виступати ретрансляторами історичної і національної пам’яті. Також актуалізована їхня роль як самобутнього контентного і комунікативного ресурсу, орієнтованого на утвердження гуманістичних ідеалів та формування цінностей українського суспільства впродовж його складного шляху до державної незалежності. Масив спогадів вивчений у розмаїтті контекстів історико-політичних трансформацій, авторського складу, жанрової палітри, тематичних сюжетів, із виокремленням знакових постатей вітчизняної історії, які опинились у фокусі мемуарних наративів.