У статті досліджується роль архетипів у сучасному детективному романі на прикладі твору Роберта Ґалбрейта The Cuckoo’s Calling («Кувала зозуля»). Архетипи розглядаються як універсальні моделі персонажів, ситуацій і символів, що формували оповідь у різних культурах та історичних періодах. Попри те, що їх існування давно визнане у психології та літературознавстві, трансформацію архетипів у межах окремих жанрів досліджено ще недостатньо. У статті уточнюються теоретичні відмінності між архетипами, типовими персонажами, кліше, стереотипами й тропами, аби уникнути плутанини та забезпечити чіткішу основу для літературного аналізу. Аналіз показує, що детективна проза спирається на повторювані образи: кмітливого детектива, його напарника, підступного злочинця й невинну жертву, а також на символічні архетипи. У романі Ґалбрейта традиційні риси жанру поєднуються з новими творчими підходами. Корморан Страйк переосмислює архетип детектива, поєднуючи професійну компетентність з особистою уразливістю, тоді як Робін Еллакотт змінює уявлення про помічника, постаючи як активна партнерка, що розвивається. Образ жертви в особі Лули Лендрі функціонує водночас на індивідуальному та символічному рівнях, розкриваючи системний тиск у світі модної індустрії й підкреслюючи зв’язок між особистою трагедією та ширшим соціальним контекстом. Вивчення цих трансформацій засвідчує, що архетипи забезпечують стабільність і впізнаваність, водночас залишаючись відкритими до змін. Їх використання в детективному жанрі не лише підтримує інтерес читача, а й гарантує здатність жанру відображати сучасні проблеми, поєднуючи традиції з новаторством.