У статті здійснено лінгвостилістичний аналіз роману Елізабет Гаскелл «Північ і Південь» у контексті соціальних контрастів вікторіанської епохи. Теоретичну основу дослідження становлять концепції Л. Булаховського, О. Селіванової, Т. Єщенко та І. Кочан щодо природи індивідуального стилю й методики аналізу художнього тексту. Окреслено, що мова в художньому творі виконує не лише естетичну, а й соціолінгвістичну функцію, відображаючи класові, культурні та ідеологічні розмежування суспільства. На матеріалі роману «Північ і Південь» простежено, як лексичні, синтаксичні та інтонаційні засоби служать маркерами соціальної приналежності персонажів: південні герої (Маргарет Хейл, її родина) характеризуються інтелектуалізованою, морально забарвленою лексикою, складними синтаксичними структурами та рефлексивною інтонацією; натомість північні персонажі (Торнтон, робітники) послуговуються діловою, економічною, діалектною лексикою, уривчастими репліками та емоційними вигуками. У тексті визначено роль метафорики, кольорової символіки та жанрово-інтонаційних змін у формуванні просторових і соціальних контрастів. Виявлено, що Елізабет Гаскелл використовує мову як засіб соціального аналізу, де кожен мовний регістр виконує функцію маркера класової, професійної й моральної ідентичності. Особливу увагу приділено поєднанню поетичної стилістики Півдня з реалістичною, динамічною мовою Півночі, що символізує поступове подолання класових меж і досягнення соціальної гармонії. Важливо, що мовна система роману є цілісною моделлю вікторіанського суспільства, у якій художнє слово поєднує естетичну, соціологічну та ідеологічну функції, а лінгвостилістичний аналіз дає змогу виявити глибинні механізми взаємодії мови, культури та соціуму в художньому дискурсі.