| М33 |
Матвеєва, Н. Р.
Українсько-російський білінгвізм і диглосія в сучасному комунікативному просторі Києва [Текст] : дис. ... доктора філософії в галузі гуманітарних наук зі спец. 035 Філологія / Матвеєва Наталія Романівна ; Інститут укр. мови НАН України ; Тернопільський нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка ; наук. кер. Л. Т. Масенко. – Київ ; Тернопіль ;, 2021. – 239 с. – Бібліогр.: с. 199-223.
У дисертації здійснено соціолінгвістичний опис мовної ситуації Києва й
простежено динаміку використання українського й російського мовних кодів у
спілкуванні мешканців столиці. Матеріалом дослідження стали результати
масового й фокус-групових опитувань, проведених у межах міжнародного
трилатерального проєкту «Бі- і мультилінгвізм: між інтенсифікацією та
вирішенням мовного конфлікту. Етнолінгвістичні конфлікти, мовна політика та
контактні ситуації в пострадянських Україні та Росії» за підтримки Фонду
«Фольксваген». Основну увагу зосереджено на вивченні мовної поведінки
столичних жителів із метою виявлення установок, стереотипів і мотивації, що
впливають на їх вибір конкретної мови в різних комунікативних ситуаціях. На
основі власного анкетування розглянуто становище української та російської
мов у студентському середовищі Києва. Проведено аналіз мовлення державних
службовців задля визначення особливостей їхньої мовної поведінки й мотивів
вибору мовного коду. З’ясовано причини мовних конфліктів в Україні.
Спрогнозовано перспективи розвитку мовної ситуації та подано рекомендації
для випрацювання мовної політики, орієнтованої на усунення конфліктів на
мовному ґрунті.
Практичне значення дисертаційної роботи пов’язане з можливістю
використання матеріалів для проведення майбутніх соціолінгвістичних
досліджень. Отримані дані стануть корисними в розробці лекційних курсів і
спецкурсів із соціолінгвістики. На підставі результатів дисертації можна
сформулювати практичні рекомендації для державної мовної політики.
У дисертаційній роботі поглиблено наукове опрацювання понять
білінгвізму й диглосії, а також критеріїв їхнього розмежування. Встановлено,
що обидва явища можуть існувати одночасно в одному мовному колективі.
Розглянуто феномен двомовності з позицій психолінгвістики.
Подано історію зросійщення Києва шляхом тривалої асиміляції
українського народу, на основі чого обґрунтовано причини, що призвели до
конфліктності нинішньої мовної ситуації.
Для соціолінгвістичного опису мовної ситуації в Україні використано
результати масового опитування, отримані в межах проєкту AZ № 90217.
Зокрема, проаналізовано ставлення мешканців різних міст України до статусу
української та російської мов і державної мовної політики, охарактеризовано
їхні погляди на вживання двох мов сьогодні та в перспективі, визначено ступінь
престижності / непрестижності мовних кодів у свідомості респондентів і рівень
конфліктності мовних проблем у білінгвальному суспільстві. Доведено, що в
комунікативному просторі країни панують білінгвізм і диглосія, визначальною
ознакою якої на сучасному етапі є диференціація формальної чи неформальної
комунікації.
Задля вивчення мовної ситуації в Києві були залучені матеріали
Всеукраїнського перепису населення 2001 р. й результати декількох
анкетувань, а саме: Центру соціологічних досліджень «Громадська думка»
(2000 р.), Інституту соціології НАНУ (2007 р.), всеукраїнського опитування,
реалізованого в межах міжнародного дослідницького проєкту «Регіон, нація і
так далі. Міждисциплінарна і транскультурна реконцептуалізація України»
(2013 р.), громадської організації «Простір свободи» (2011 – 2019 рр.). На
підставі цих даних з’ясовано тенденції використання української та російської
мов у різних ситуаціях спілкування киян, зокрема формальній і неформальній
комунікації.
Розглянуто мовну поведінку столичних мешканців на основі матеріалів
фокус-групових дискусій, проведених у межах проєкту за участю киян різних
вікових груп (18 – 35 і 36 – 65 років). Встановлено, що українськомовні
респонденти більшою мірою виявляли мовну стійкість, ніж їхні російськомовні
колеги. Помітними видалися відмінності в мовній поведінці киян з огляду на
їхній вік. У цьому контексті визначено такі типи мовної поведінки
комунікантів: мовна стійкість, перемикання мовних кодів і їх змішування.
Аналіз матеріалів фокус-групових дискусій засвідчив, що учасники
опитувань недостатньо розуміють суть мовних конфліктів і не обізнані зі
законодавчим закріпленням тих положень, що стосуються мови, а це означає,
що українці ще досі не повністю усвідомили значення мови для безпеки та
процвітання держави. Так, багато учасників обговорень уважають мовні
питання тільки провокацією і спекуляцією, які покликані відволікати увагу
населення від набагато важливіших проблем.
Становище української та російської мов у молодіжному середовищі
столиці вивчали на основі власного анкетування, проведеного серед студентів
чотирьох київських університетів у 2017 р. У процесі опитування було
визначено рівень престижу двох мов, мотивацію і причини перемикання
мовних кодів, пріоритети у виборі мови під час формального й неформального
спілкування та погляди студентів на вживання обох мов у перспективі.
Порівнявши результати нашого опитування з даними студентського
анкетування 2000 р., здійсненого Центром «Громадська думка», з’ясували, що
молодь стала свідомішою в мовному плані й налаштованою на зміцнення
позицій державної мови. Утім беззаперечним залишається той факт, що мовна
ситуація в студентському середовищі, як і по всій Україні, є двомовною.
Диглосне використання української та російської мов підтверджено
диференціацією сфер комунікації у свідомості опитаних. Результати
анкетування засвідчують те, що українська мова домінує у формальному
спілкуванні, тимчасом як у неформальному конкурує з російською. Але все ж
простежуємо очевидну динаміку, що виявляється в помітному позитивному
ставленні молоді до українізації суспільного простору.
У дисертації проаналізовано мовлення державних службовців із метою
з’ясування особливостей їхньої мовної поведінки. Встановлено, що, попри
обов’язкову вимогу використовувати державну мову в процесі виконання
посадових обов’язків, держслужбовці часто її не дотримуються, перемикаючи й
змішуючи мовні коди, а то й зовсім уживаючи російську. Під час моніторингу
гарячих ліній за участю представників київської міської влади визначено такі
найпоширеніші типи мовної поведінки посадових осіб: 1) дотримання мовного
режиму й користування державною мовою; 2) перемикання мовних кодів
залежно від мови співрозмовника; 3) послуговування російським мовним кодом
усупереч вимогам законодавства. Основною причиною перемикання мовних
кодів виявилася орієнтація на мову співрозмовника. Зазначимо, що
демонстрування мовної стійкості, причому як української, так і російської, має
великий вплив на характер комунікативного акту. Ідеться про те, що
українськомовність державного службовця забезпечує частіший вибір
українського мовного коду й іншими учасниками комунікації.
З огляду на отримані результати охарактеризовано динаміку мовної
ситуації в столиці й перспективи її послідовної трансформації в напрямку
української монолінгвальності. Спрогнозовано подальше закріплення
державної мови у формальному спілкуванні, а в неформальному поступове
витіснення нею російської. Визначено, що для подібних змін необхідні
обмірковані дії представників влади, якісна освіта й одномовний простір у
середовищі навчальних закладів, здійснення контролю над мовним режимом в
офіційних сферах.
Ключові слова: мовна ситуація, білінгвізм, диглосія, мовний код,
перемикання мовних кодів, мовна поведінка, мовні конфлікти, комунікативний
простір, комунікативна ситуація, сфера спілкування.
|
